Упродовж життя людина часто відчуває емоцію страху, яка заснована на інстинкті самозбереження і має захисний характер. Дітям молодшого шкільного віку характерна наявність навіяних внутрішніх та біологічно обумовлених страхів. Страх – це емоційно насичене відчуття неспокою у відповідь на реальну чи уявну загрозу для життя та благополуччя. Джерелом навіяних страхів стають дорослі, які оточують дитину. Вони мимоволі «заражають» її страхом, підкреслено емоційно вказуючи на небезпеку: «Не лізь – впадеш», «Не чіпай – укусить», «Не бери – обпечешся» і так далі. Поки дитина маленька, їй не ясно, в чому полягає загроза, але вона вже розпізнає сигнал тривоги, і, природно, в неї виникає реакція страху, як регулюючий механізм поведінки. Але якщо залякувати «без потреби», на всяк випадок, то дитина повністю втрачає спонтанність в поведінці та впевненість у собі. Тоді страхи починають розмножуватися без будь-яких обмежень, дитина може стати напруженою, скутою і надмірно обережною, що веде до формування внутрішніх комплексів.
Молодший шкільний вік – це вік, коли перехрещуються інстинктивні та соціально опосередковані страхи. Провідним страхом молодших школярів є страх бути не тим, про кого добре говорять, кого поважають, цінують і розуміють, тобто не відповідати соціальним вимогам. У цьому контексті можуть виявлятися і «шкільні страхи». Також діти в цьому віці схильні до страху стихії – природних катаклізмів: грози, повеней, ураганів, землетрусів. Він не випадковий, оскільки відображає особливість, притаманну цьому віку: деяке магічне мислення – схильність вірити в «таємничі» явища, передбачення і забобони. Це вік, коли одні діти просто обожнюють історії про вампірів, привидів, драконів, а інші їх панічно бояться.
Ці страхи відображають свого роду магічну спрямованість, віру в незвичайне і страшне. Така віра вже сама по собі є природним тестом на навіюваність як характерну рису молодшого шкільного віку. Страхи, зумовлені особливістю віку, можуть стати істотною проблемою для підростаючої особи, перетворюючись на нав’язливу фобію або просто в тривалу тривожність. Найчастіше страхи активізуються у дитини вночі й завдають незручності їй та її сім’ї.
У виховній роботі я надаю перевагу таким формам виховниї роботи як години спілкування, розвиваючі заняття, де поєднуються гра, життєвий досвід дітей, актуальні проблеми, які їм пропонується розглянути і знайти шляхи вирішення. Школярі отримують важливий досвід самопізнання.
Я хочу поділитися з колегами методичними розробками занять, мета яких – допомога дітям в усвідомленні власної боязні та подоланні нічних страхів. Години спілкування «Де живуть страхи?» та «Як приручити нічний страх?» розраховані на дітей 6-8 років. Тривалість кожного заняття – 40 хвилин. У процесі колективної роботи діти розробляють поради щодо «приручення» нічних страхів, набувають навичок самоконтролю емоцій, за допомогою малюнкової методики відпрацьовують один із шляхів подолання страху.
Результативність
Заняття проведені у 1-х та 2-х класах школи й мали певний терапевтичий результат: у дітей знизилась загальна тривожність і частота виникнення нічних страхів. Це було виявлено в результаті зіставлення даних первинної діагностики загальної тривожності та повторної діагностики після проведення занять. Про зниження виникнення нічних страхів повідомляло анкетування, проведене з батьками дітей, що брали участь в заняттях.
Для посилення ефективності занять необхідно після їх проведення на батьківських зборах отримати зворотний зв’язок від батьків з цього питання у вигляді анкети, де вони озвучать, чи зменшилося виникнення страхів у їх дітей. Доречно також проведення консультативної роботи з батьками практичного психолога з питання виникнення дитячих страхів та допомоги у їхньому подоланні.
Розробки годин спілкування: