Я ГОРДА ТИМ, ЩО ЗВУСЬ Я УКРАЇНКА
Минулого літа до нас завітав у гості бабусин брат. Він – українець, але так сталося, що понад п’ятдесят років він живе у далекій Естонії. Ми раділи цій зустрічі, показували йому наше місто, бабуся готувала улюблені українські страви. А на День незалежності України ми всією сім’єю пішли до театру на святковий концерт. Зі сцени лунали пісні про гори й полонини, про Дніпро і кручі, про очі волошкові й про чорнобривці, які насіяла мати. Було дуже святково і радісно. Але коли я раптом подивилася на нашого гостя, то здивувалася: по його обличчю стікали сльози, він тихо обтирав їх зморщеною долонею. Я була здивована, мені незрозумілі були його сльози: адже це було свято, всі навкруги були веселими і раділи. Коли ми вийшли з театру, дядько тихо промовив: « Я так люблю Україну!»,- і зітхнув. Я тоді не зрозуміла його почуттів.
А влітку цього року ми з родиною подорожували на південь України. Ми їхали автобусом до моря. Подорож була довгою, але цікавою. За вікном майоріли зелені ліси, неосяжні лани пшениці та кукурудзи, міста та села. Коли автобус зупинився і ми вийшли, я завмерла від побаченого. У високому голубому небі сяяло золоте сонце, за нами розкинулося широке жовте поле соняшників, а попереду хвилювалося неосяжне синє море. Синій і жовтий кольори злилися, і я зрозуміла, чому саме ці кольори на нашому державному прапорі. Я згадала свого естонського родича, зрозуміла, чому він плакав у театрі. Мене переповнювали почуття свободи, радості, щастя, і, навіть, гордості. В ту мить я відчула, що теж дуже люблю Україну. «Яка гарна наша держава!», – сказала я мамі. Мама обняла мене, пригорнула до себе і сказала: «Так, доню, так! Не можна не любити нашу Україну, вона єдина, і краще за неї немає!».
Шевченко Марія
Україна – могутня і сильна земля!
Країна чудес, відкриттів і добра.
Радіє, живе український народ,
А славу здобуде – іще краще буде!
Її чарівна та красива душа
Не знає покою ніколи вона.
А наша країна – найкраща земля!!!
К.В.Лебідь (10 р.)
Євген та Богдан – найкращі друзі
Жили собі на світі двоє хлопців. Вони жили по-сусідству. Євген був відмінником, Богдан теж вчився добре. Кожен день, коли друзі закінчували вчити уроки, вони грали на майданчику. Діти ніколи не сварились. У школі з хлопцями вони дуже любили грати у футбол на великому полі. Євген та Богдан – найкращі в світі друзі.
Отже, справді в народі кажуть: «Дружба – найбільший скарб».
Сотнікова Валерія